Хибне уявлення про захорювання: досвід соцпрацівника з Рівного, який перехворів туберкульозом

Соціальний працівник БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне» Євген Пісний поділився власним досвідом – як він вилікувався від туберкульозу. Чоловік розповів, як саме запідозрив хворобу у себе, як відбувалася діагностика та лікування. Він зазначив, що люди з туберкульозом можуть переживати  психологічні травми через хибні знання про недугу.

Про те, що саме доводиться відчувати, чи доводиться приховувати свій діагноз та чому, а також, наскільки важливо змінити своє уявлення про хворобу – читайте далі.

Етап перший: підозра на туберкульоз

За словами Євгена Пісного підозра на туберкульоз у нього з’явилась випадково. Каже, що звернутись до медиків змусили болі у шлунку.

«У діагностичному центрі, куди звернувся, я пройшов обстеження, проковтнув зонд. Мені діагностували виразку та призначили лікування. Хоча я приймав ліки та ходив на процедури, це мені не допомагало. Лише згодом дізнався, що кишечник і шлунок – центр нашої імунної системи, яка в мене дала збій, і на цьому фоні з’явився туберкульоз», – зазначив Євген.

Він уточнив, що почав худнути та кашляти ночами, але не звернув на це уваги. Водночас чоловік займався спортом – боксував, і саме у спортзалі помітив, що почав втрачати сили та не може виконувати вправи так, як раніше.

«Якогось дня я прийшов на процедури до мого сімейного лікаря і кажу, що щось мені не те і в мене зникають сили. Я сам попросив його дати мені направлення на флюорографію, було у мене таке відчуття, що треба. Вже з тим рентгеном я пішов до фтизіатра, здав усі необхідні аналізи та пройшов обстеження і мені поставили діагноз – легеневий туберкульоз», – поділився Євген Пісний.

З його слів, сьогодні встановлення діагнозу не потребує тривалого часу. Сучасні технології дають можливість  визначити хворобу якщо не за лічені години, то протягом кількох днів. В рамках Програми медичних гарантій від Національної служби здоров’я, для пацієнтів, які мають направлення, діагностика – безоплатна.

Етап другий: лікування захворювання

Повний курс лікування чоловіка становив дев’ять місяців. Попри страх заразити рідних, зокрема маленьку доньку та вагітну дружину, які проживали з Євгеном в одній квартирі, він вирішив лікуватися вдома.

«Я поїхав до мами на два тижні, аби пройти курс знебацилення, після чого я більше не був заразним для інших. Потім повернувся доліковуватися вдома – зараз є така можливість,  головне виконувати всі лікарські вказівки, дотримуватись схеми лікування, не переривати вживання препаратів, відвідувати проміжну діагностику. Втім, мені лікуватись було доволі важко через довготривалість та складність лікування», – пояснив чоловік.

З його слів, він щоденно приймав від 12 пігулок, мав невеличку алергію, яка пройшла через два тижні. Коли стан покращився і почала додаватись вага, з’явилась думка покинути лікування.

«Моя родина та друзі не дали мені цього зробити. Вони свідомі, раз за разом пояснювали, нагадували як діяти, що робити, чому важливо не переривати лікування, як діють ліки. Така підтримка мені дуже допомогла. До того ж якщо перервати вживання препаратів, у туберкульозу утвориться стійкість до препаратів і вони перестануть допомагати. Сама ж хвороба нікуди не зникне», – додав Євген.

Він уточнив, що станом на сьогодні в лікарнях завжди є необхідні якісні препарати, пацієнти отримують їх безоплатно. Та й лікування туберкульозу в Україні відбувається виключно державним коштом. Втім, ціна медикаментів для держави, за словами Євгена Пісного, – висока.

Етап третій: чи ділитись з оточенням

Одним з важливих аспектів захворювання на туберкульоз Євген Пісний назвав стигматизацію. Чоловік вважає, що люди недостатньо проінформовані, через безпідставні страхи уникають хворих, чим створюють психологічний дискомфорт.

«Я не часто говорив людям, що у мене туберкульоз, через негативне ставлення та помилкову думку, що люди з таким діагнозом – небезпечні. В моєму випадку знало лише обмежене коло осіб, це була й вимушена міра – я убезпечив себе від стигматизації. На жаль, досі людей з туберкульозом принижують та дискредитують», – зазначив Євген.

З його слів, він знайомий з випадками, коли людей незаконно звільняють з роботи через захворювання, чув від інших про недоброзичливі погляди від навколишніх та агресивні висловлювання. Тобто, окрім фізичних страждань хворі можуть зазнавати ще й психологічних.

«Мені хочеться донести до людей, що ми не у середньовіччі і потрібно бути більше освіченим, більше людяним. Хочеться нагадати – захворіти може будь-хто, бо хвороба не вибирає. І багаті, і представники влади, і домогосподарки, і вчителі. Саме тому так важливо допомогти людям з туберкульозом, в тому числі і підтримкою, аби назовсім позбутись цієї болячки з території України», – сказав Євген Пісний.

Етап четвертий: що робити, аби допомогти іншим

Наразі Євген Пісний працює в благодійній організації «Мережа 100 відсотків життя Рівне» соціальним працівником. Він багато спілкується з людьми з туберкульозом, формуючи у них прихильність до лікування, аби ті не перестали вживати ліки.

«Було б добре, якби про туберкульоз розповідали більше та регулярно – у ЗМІ, в начальних закладах, в державних установах, скрізь. Не лякали, що це страшна хвороба, а розповідали саме правду про те, якою хвороба є, інформація має бути якісною.

Він додав, що окрім розповідей про туберкульоз, потрібно також не нехтувати власним здоров’ям – хоча б раз на рік проходити загальну перевірку. А саме: пройти флюорографію, перевіритись в окуліста, кардіолога, здати загальний аналіз крові.

«Людина може хворіти, не знати цього і наражати на хворобу інших. До речі, доволі велика кількість хворих приходять лікуватись у запущеному стані, бо до останнього чекають, що поганий стан сам собою пройде. Тож краще контролювати свій організм і звертати увагу на симптоми, коли ситуацію ще можна виправити», – резюмував Євген.

Публікацію підготовлено БО «Мережа 100 відсотків життя Рівне», завдяки щирій підтримці американського народу, наданій Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), шляхом фінансування Проєкту «Підтримка зусиль у протидії туберкульозу в Україні», що виконується міжнародною організацією PATH.