На Рівненщині чоловік залишився без батьківського будинку, адже вчасно не оформив спадщину
Належними відповідачами у спорах про призначення додаткового строку для прийняття спадщини є спадкоємці. А не нотаріальна контора, як вважав позивач у справі. Саме незалучення належних відповідачів стало підставою для відмови місцевим судом у задоволенні його позову. Рівненський апеляційний суд також скасував оскаржуване рішення, оскільки суд першої інстанції хоч і встановив, що позов заявлений до неналежного відповідача, фактично розглянув спір по суті обставин справи, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
До Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на рішення місцевого суду, яким позивачеві відмовлено у задоволенні позову до районної державної нотаріальної контори про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Апелянт просив скасувати судове рішення та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Суду відомо, що в березні 2017 року помер батько позивача. Після смерті батька відкрилася спадщина, до складу якої входив житловий будинок в одному з північних районів Рівненщини. За життя батько склав заповіт, згідно з яким заповів позивачеві розпоряджатися всім його майном. Лише у грудні 2019 року позивач, пропустивши строк, визначений законодавством про прийняття спадщини за заповітом, звернувся до державного нотаріуса із заявою, однак отримав відмову, оскільки у грудні 2018 року нотаріальна контора видала свідоцтва про право на спадщину за законом на спірний будинок його рідному братові та синові покійної сестри.
Відмовляючи позивачеві у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причини пропустив строк для прийняття спадщини, оскільки нотаріус повідомляв його про наявність заповіту батька на його користь. Більше того, він міг надіслати відповідну заяву поштою та реалізувати своє право на прийняття спадщини.
Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників, прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача.
Скасовуючи рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд попередньої інстанції хоч і встановив, що позов заявлено до неналежного відповідача, фактично розглянув спір по суті обставин справи та відмовив у визначенні додаткового строку на прийняття спадщини, що є недопустимим, оскільки заявлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. А суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо залучення належних відповідачів до участі у справі на стадії апеляційного провадження справи.
Аналогічний висновок, за подібних правовідносин, викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 140/871/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованого позову — обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Враховуючи зазначене вище, апеляційний суд скасував оскаржуване рішення та ухвалив нове — про відмову у задоволенні позову з підстав його заявлення до неналежного відповідача.
