На Рівненщині дівчина з вадами зору стала полісменом на один день (ВІДЕО)
Стати не просто поліцейською, а начальником відділку, вона мріяла з дитинства. Мріє про це досі, хоч розуміє, що недосяжно. Сімнадцятирічній дівчині із Березного допомогли втілити у життя те, на що вона не сподівалася: прожити один день у ролі поліцейського. Тільки от більшість із нас бачить світ у різнобарв’ї, а для Яни Мартиненко через вади із зором – це, на жаль, лише обриси.
Побувати у кріслі начальника відділку поліції - таке їй навіть не снилося. Сімнадцятирічна Яна Мартиненко ще з малих літ просто марить професією поліцейського. Правоохоронці вирішили подарувати дівчині один день її мрії.
- Сподобалося тобі сидіти в кріслі?
- Класно. Я би так і сиділа.
У Березнівському відділенні поліції, кажуть, сьогодні хвилювання цієї дівчини передавалося усім, але усвідомлення того, що Яну на мить зробили щасливою - лише додавало позитивних емоцій. Вона побувала у кріслі начальника, прийняла дзвінок у черговій частині та ознайомилася із оснащенням службового авто.
Яни Мартиненко, мріє стати поліцейським:
- Найбільше мені сподобалося сидіти в кріслі начальника і машина теж класна.
На перший погляд її хаотичні рухи головою здаються дивними, але для незрячих це спосіб віднайти промінчик світла, який сконцентрує увагу на предметі. Попри вади зору, Яна - одна з найкращих учениць спеціалізованої школи у Києві. Після закінчення якої, дівчина опановуватиме професію масажиста. Але блакитна мрія бути поліцейською лишилася для неї найбажанішою.
Яни Мартиненко, мріє стати поліцейським:
- Бути міліціонером - це хороша професія… Ну і круто, весело. Найкраща професія,напевно… Ну я так думаю.
За донькою із трепетом спостерігає її мама. Розповідає, Яну на таку професію надихнула сусідка.
Людмила Мартиненко, мама:
- Вона дуже часто згадує, що в неї є така робота хороша. Що вона відповідальна. І вона прислуховується до її думки. І в неї така мрія була з дитинства. Але, оскільки, вона мріяла бути начальником поліції і є проблеми із зором, то хоча б на деякий час, на ту хвилинку, щоб вона відчула ті всі відчуття.
Тепер поліцейські її найкращі друзі. Але ще одна мрія лишається поки нездійсненною: відчути дотик рідного батька, який уже сімнадцять років живе окремо від родини.
