Революція Гідності у Рівному: як усе було (ВІДЕО)
Зима, що змінила українську націю. 365 днів тому розпочалася Революція Гідності. Люди вийшли на Майдан заради кращого життя. Ще ніколи вони не були такими єдиними. І попри знущання, сльози, кров, біль вони вистояли до кінця. Сьогодні в річницю Революцію Гідності колектив телеканалу «Сфера-ТВ» вирішив перегорнути трагічні сторінки нашої з вами історії, сторінки формування та гартування української нації.
Супротив рівненського студентства щодо гальмування процесу Євроінтеграції України починався із мирних протестів. Вони одні із перших, хто вийшов на центральний майдан міста.
Віталій Примак, громадський активіст:
- Ми хочемо, молодь хоче у Європу. Ми хочемо спонукати президента підписати у Вільнюсі угоду про асоціацію з ЄС.
Тоді навіть ніхто уявити не міг, що мирні протести в Україні переростуть в силові протистояння, масові пікети та кровопролиття. Втім якщо згадати початок революції, то українці, зокрема рівняни, виступали за мирне врегулювання ситуації. Перша спроба - Всеукраїнська акція «Ланцюг єднання». Вона об’єднала в одне ціле сотні тисяч людей. Заковані однією сталевою ідеєю були і жителі нашої області – Корець, Дубно, Рівне й далі. І навіть холод не став на заваді.
Василь Макарович, рівнянин:
- В мене сьогодні великий день, мені сьогодні 89 років. В мене особисте свято, але більше свято від того, що народ прагне до кращого життя, до єдності, до Європи, тому я вийшов, щоб підтримати цю акцію.
На мирні акції протесту минула влада відреагувала з неочікуваною агресією. 30 листопада у календарі України закарбувалось як кривава дата побиття студентства «Беркутом» на столичному Майдані.
Сергій Кондрачук, учасник подій, депутат Здолбунівської районної ради:
- Це були просто хлопці зі Сходу, які просто вбивали. Я добре пам’ятаю дівчину, яка лежала на асфальті, а вони її тягнули за ноги. Я так само познайомився з трьома дівчатами з Рівненщини. Я не знаю де вони. Чи в лікарні, чи в міліції, чи їх визволили. Це була просто бійня, людей просто втоптували, по них ходили. Це не була робота міліції – це була робота банди.
Під гарячу руку вищих ешелонів влади потрапили не лише студенти, а й журналісти. Масові побиття на Майдані, переслідування тих, хто думає інакше. Зрештою людям терпець увірвався. На цинічний і брутальний розгін в мить відреагував народ – численні мітинги хвилею прокотилися Україною. Люди не хотіли бачити при владі тих, хто знущається над цвітом української нації. У прибічників Януковича вимагають покинути владні кабінетию. Рівне – не виключення.
Сергій Штурхецький, громадський активіст:
- Або політики йдуть з народом, або вони йдуть геть. Політиків і депутатів ми будемо міняти як підгузки, якщо вони забуваються хто такий народ і чого він хоче.
Тепер українці виступають не просто за євроінтеграцію, вони проти насильства. Євромайдан стає потужною зброєю нації. Тут народжується нова країна мрій. Де вуличні багаття – це аромат свободи і аби відчути його, люди готові пожертвувати найдорожчим. Майдан стає домівкою для однодумців. Зокрема й у Рівному.
Місцеві активісти цілодобово охороняють спокій наметового містечка. Вдень тут вирує життя – рівняни за гарячим чаєм жваво обговорюють свіжі новини зі столиці, обладнали навіть польову кухню.
Віталій Примак, координатор Євромайдану у Рівному:
- Тут ми бачимо кухню. Дівчата нас годують. Чай, кава. Дівчата куліш варять.
Революція перетворює романтиків на радикалів. На цьому ж майдані щовихідні збираються на народні віче ті, кому не байдуже, ті, кому болить.
Бліц:
- Якщо не буде іншого виходу, то що робити? Здатися? Тоді нас розстріляють і повісять всіх. Ми хоча люди і всі віруючі, але якщо життя заставить боротись, то будемо боротися. Для нас основне - духовна зброя.
- Я пенсіонер. Мені 66 років. Мені вже боятися немає чого. Я переживаю за своїх дітей, за вас, адже вам жити в цій країні. А це банда, яка вже не розуміє слова.
Вимога людей одна - аби влада була з народом. Чи не щодня вони пікетують приміщення ОДА, правоохоронних органів, прокуратури, СБУ. У січні вдаються до радикалізму. Рівне одне і з перших міст, де люди штурмом беруть приміщення ОДА. На щастя, у нас без жертв. Також із болем рівняни реагують на смерть тих, хто поліг від снайперських куль на Майдані. В очах сльози і відчай.
Тим часом біля ОДА барикади, на в'їзді до міста - блокпости. Активісти захищають спокій містян від провокацій, вулиці обласного центру патрулюють озброєні молодики. З автоматами в руках «праві» навідуються і у владні кабінети.
Олександр Музичко, керівник «Правого сектора» в Західній Україні:
- Будемо носити до тієї пори, поки вважатимемо за потрібне. Ми будемо захищати народ України. Якщо влада буде вести себе не так як потрібно, ми поставимо її на місце. Ніхто нам не накаже зброю не носити. Не ви її нам давали, не вам її забирати. Хочете забрати, то спробуйте.
Силою Олександр Музичко намагався розібратися і з рівненським прокурором. Це скандальне відео облетіло ледь не увесь світ. Для когось Саша Білий був героєм, для когось бандитом. Але звістка про його смерть приголомшила всіх. За офіційною версією правохоронних органів Олександр Музичко застрелив себе сам під час операції по його затриманню. Та в це вірять далеко не всі.
Бліц:
- Це дійсно патріот України, який виступав проти влади, але за народ. Він загинув в ці часи, але влада висновків не робить.
- Не кожна людина стріляє в себе із зав’язаними руками в серце зпереду.
Ціною свободи може стати життя. Вони повернулися додому з перемогою, проте, в домовинах. Олександр Храпаченко, Георгій Арутунян, Валерій Опанасюк – рівненські бійці Небесної Сотні.
Вікторія, вдова Валерія Опанасюка:
- Мені дуже важко, бо помер мій чоловік і він залишив мене з чотирма дітьми на руках. Я просто не знаю, як мені далі жити. Люди, пам’ятайте, ціною чийого життя ми тепер будемо жити інакше.
Євромайдан як явище нікуди не зник, він залишається жити в нашій пам’яті, в наших серцях. Адже Революція Гідності занадто дорого коштувала українському народу, кожна наступна смерть змушувала відважну націю підводитися з колін та боротися до останнього за Україну, за майбутнє, за кожного з нас.
