У міліцейську шеренгу без вагань та сумнівів (ФОТО)
Погони на жіночих плечах вже давно не дивина. Однак, начальник сектору кадрового забезпечення Млинівського РВ УМВС, а нині майор міліції Людмила Вірна, приміряла їх в когорті перших жінок офіцерів з Млинівщини, вступивши у 1999-му році до Національної академії внутрішніх справ у Києві. А знайомство з роботою міліції юна Людмила розпочала не з чуток чи теоретичних навичок, а як повноправний офіцер родинної династії правоохоронців. Про це розповів Млинівський РВ (із обслуговування Демидівського та Млинівського районів) УМВС України в Рівненській області.
– Мій тато розпочав службу в ОВС у 1976 році, одразу після строкової армійської служби, – згадує Людмила Петрівна. – Згодом і мама прийшла працювати до паспортного столу. Старший брат Сергій став першим наслідувачем батькової професії. А за кілька років настала й моя черга.
– Коли я закінчувала 9 клас, то батьки завели розмову про вибір майбутнього вишу, – продовжує пані Людмила. – Пам’ятаю, я ще подумала: «Було б непогано допомагати людям, одягнувши білий халат…». Та цю думку рішуче «витурила» інша: «Який із мене медик, іду в міліцію і крапка».
Курсантські роки із їх казарменим побутом, численним шикуванням, фізичним навантаженням, лекціями та семінарами, промайнули досить швидко. Зі своїм майбутнім чоловіком Віталієм, який того часу працював у місцевій роті ДПС, Людмила познайомилась, приїжджаючи додому зі столиці. Трохи згодом вона здобула статус мами та зайнялась вихованням синочка.
– Сашко, – мій надійний союзник та помічник, – розповідає жінка про сина. – І хоча він ще зовсім дитина, йому притаманна недитяча відповідальність: він доглядає та забирає із дитсадочка свою меншу сестричку Катрусю (коли мама з татом не мають змоги). Здається, наші діти вже також потихеньку починають «підлаштовуватись» до міліцейських буднів та труднощів. А їх, як відомо, вистачає.
Психологи, аби допомогти працівникам (не лише міліцейських структур) у подоланні певних складнощів, радять перш за все визначитись із життєвими пріоритетами: сім’я, робота, кар’єра, відпочинок, кому, що більше до снаги. І на запитання: «Що із перерахованого вас займає більше?», пані кадровик відповідає одразу:
- На роботі я думаю про роботу, а вже дорогою додому починаю розмірковувати на господарські теми. Мабуть дивно, та рецепти нашвидкуруч і питання прасування, під час вирішення службових завдань, мене чомусь не турбують.
Напевно у цьому і полягає секрет виваженості, працелюбності та мудрості цієї тендітної жінки, котра з честю носить офіцерський мундир та не соромиться звання міліціонера.
