+380673870816 +380673870816

Рівняни підкорили Сполучені Штати бойовим гопаком

Рівно два місяці на фестивальних дійствах за кордоном перебували майстри цього стародавнього бойового мистецтва. Зуміли й гідно українську культуру представити і американців з українським корінням гопака навчити. Все, аби продовжити нашу славну державну традицію за межами Батьківщини.  

Два місяці часу, 30 штатів Америки і близько 15 тисяч кілометрів шляху цим континентом. Українську культуру та бойові традиції прославляли за океаном представники Рівненської школи бойового гопака. Кажуть, що американці до наших козаків були привітними, зустрічали із хлібом та сіллю. Українці ж у відповідь частували їх смачним кулішем. Коли демонстрували справжній запальний бойовий гопак, то представники діаспори невимовно раділи, що традиції в Україні є ще кому зберігати та примножувати.

Петро Велінець, віце-президент Міжнародної федерації Бойового гопака:

- Основною місією було те, щоб відшукати людей, які будуть продовжувати систему бойового гопака в Америці. Ми не були першими. В Америці бойовий гопак є. Наприклад, в Чикаго. Там з 1997 року існує школа бойового гопака. Звичайно, вона розвивається не так стрімко як в Україні, але школа є і діти там займаються.

Делегація українців складалась із п’яти чоловік. Серед них і п’ятнадцятирічний Микола. Хлопець розповів, що хотів насамперед зацікавити представників діаспори дивовижним стародавнім бойовим мистецтвом.

Микола Деменко, учень:

- Старались якісніше, красивіше виступити. Ми лягали на цвяхи, ходили по склу, виступали з шаблею, кулаками. Мали двобій. 

Наші козаки переконалися, що перспектива від популяризації бойового гопака серед української діаспори в Америці є. Тут пам’ятають і шанують наші традиції, можливо, навіть більш бережно, ніж на Батьківщині.

Петро Велінець, віце-президент Міжнародної федерації Бойового гопака:

- Вони є там розсіяними. І українську культуру сприймають як Батьківщину. Як Шевченко писав у віршах. Вони в школі українську не вивчали, але там вони спілкуються українською. Одного разу ми гуляли по набережній і на мені була чорна футболка з написом "Рабів до Раю не пускають". Тоді мене хтось стукнув по плечу і запитав про те, чого не пускають. Мені було дивно. Я не розчув, що запитували, але я почув рідну мову.

На візит у відповідь представників української діаспори в Україну сподіваються майстри бойового гопака. Обіцяють приймати так само тепло та гостинно. Адже нація – спільнота людей, споріднена генетично та історично. І тут відстань не відіграє жодної ролі.

Схожі статті