Студентський театр МЕГУ вразив глядачів "Абрикосовим раєм"
"Абрикосовий рай". Саме під такою смачною назвою презентували виставу в МЕГУ. Народний студентський театр "Бриз" імені Богдана Денисюка готував її кілька виснажливих місяців, поєднуючи і творчість, і навчання. Оцінити навики початківців завітав директор Рівненського музично-драматичного театру Володимир Петрів.
Павутина людських стосунків, дружби, поваги, правдивої любові та не менш щирої і відвертої ненависті - усе це поєдналось на сцені під акомпанемент морського шуму та запах фруктів у новій виставі "Абрикосовий рай". Для народного студентського театру "Бриз" імені Богдана Денисюка вона стала прем’єрою. Готувались студенти МЕГУ досить ретельно, поєднуючи репетиції та навчання у розпал сесії.
Народний студентський театр "Бриз" імені Богдана Денисюка (МЕГУ):
- Готувались доволі довго, протягом 3-4 місяців. Були певні складнощі. Але все ж ми стараємось і поєднуємо навчання та театральний гурток.
На сцені вирували істинні переживання людських душ. Разом із акторами глядачі проживали і найінтимніші моменти. Ця вистава вчить цінувати кожну мить життя, прощати і не втрачати гідність, - розповідає режисер та керівник студентського театру "Бриз" Вікторія Фіськович, яка продовжила справу видатного діяча, режисера Богдана Денисюка, якого, на жаль, немає серед живих.
Вікторія Фіськович, керівник студентського театру "Бриз" імені Богдана Денисюка (МЕГУ):
- В цьому році я з’явилась в театрі. Діти показують частину життя. І це не актори. Вони правдиві.
У Міжнародному економіко-гуманітарному університеті студентство до творчості жваво заохочують. Активна молодь, яка займається художньою самодіяльністю, отримує знижки на навчання, а найцінніше – можливість різностороннього розвитку. Оцінив такі ініціативи та й гру акторів загалом директор Рівненського музично-драматичного театру Володимир Петрів.
Володимир Петрів, директор Рівненського академічного українського музично-драматичного театру:
- Говорити про професіоналізм, мабуть, не варто сьогодні, бо це студентський театр. І треба дякувати ректорові, що він культивує це. Бо театр змушує думати.
Захоплююча історія любові із традиційним, але кожен раз несподіваним вмістом драми, сподівань та цінних уроків життя неабияк припала до душі глядачам. Аплодували акторам та режисерові стоячи.
