На Рівненщині у музеї ткацтва можна не лише оглянути експонати, а й побачити їх у дії
Не лише оглянути унікальні експонати, а й побачити їх у дії можна у Радивилівському музею-майстерні з ткацтва. Цей заклад лишень частина масштабного проекту з відродження промислів історичної Волині. Крім колекції старожитностей, тут можна побачити як оживають кращі традиції українського народу. Адже давнє ремесло ткацтва вже опанували кілька майстринь.
Саме тут відроджують кращі традиції того, що безпощадно стирає час та забувають нащадки. "Майстерня з ткацтва" представляє культуру історичної Волині. Тут зібрано більше як півсотні ткацьких експонатів. Найцікавіші з них – столітні верстати. Аби вони не просто монументально простоювали, а виконували свою пряму функцію – ткали, їх довелося доукомплектовувати. Унікальні деталі та матеріали для ткацтва збирали ледь не зі всього світу, - розповідає генератор ідеї створення музею та автор проекту, в рамках якого й відбувається оновлення кращих традицій Володимир Дзьобак.
Володимир Дзьобак, автор проекту, керівник громадської організації "Центр дослідження відродження Волині":
- Ми почали шукати всі елементи, розхідні матеріали. Човники закуповували в Новій Зеландії, берда – частину в Новій Зеландії, частину на старих виробництвах. Частину ниток купували за кордоном, тобто увесь льон з-за коднону – Франція, Італія, Китай, з різних країн.
Окрім відреставрованих верстатів, працівникам музею вдалося відродити унікальні старовинні техніки ткацтва. Секрети ремесла та свої вміння передавали старші майстри молодшим, аби усе цінне не забувалося, а відроджувалося в кращих українських традиціях. Планують тут також повернути в історію зразки напівміфічного пізньотрипільського та пізньоскіфського вбрання. А також відродити унікальну техніку серпанкового ткацтва, яка була притаманна нашому краю.
Володимир Дзьобак, автор проекту, керівник громадської організації "Центр дослідження відродження Волині":
- Це надто тонка робота. Є така легенда, що ця нитка ткалася лише дітьми 10 – 12 років, бо в них пальчики тоненькі і ця нитка дуже тонка. Тому ми зробимо до кінця травня костюм серпанкового одягу.
Щоб відродити на території Радивилівського району це давнє ремесло, яке, до речі, виникло ще в період неоліту, сюди приїздили умільці з Києва, Львова, Луцька. Нині ткацтвом в музеї займається кілька майстринь, які опанували давні техніки. Вони з легкістю відтворюють зразки тканих виробів, які побутували на теренах Волині понад сто років тому. І запевняють, що робота з верстатом нескладна. Її опанувати може кожен.
Результати роботи цих майстринь вражаючі та очевидні. Три метри полотна, два місяці часу і вбрання XIX століття оживає у кращих волинських традиціях.
Людмила, майстриня:
- Спочатку виткали полотно. Потім взяли таку стару рубаху, занесли до майстрині і вона пошила таку ж. І коли приміряєш, воно підходить один в один. І самі вишили візерунок. Це наш орнамент. Також цю тканину дівчата виткали. Вона відрізняється від старої, більш світліша.
Музей майже готовий до роботи. До кінця року тут планують створити й навчально-методичний клас. Відвідувачі не просто розглядатимуть експонати, а й спостерігатимуть як відроджується древнє ремесло в нашім краї. Таким чином Радивилівський осередок ткацтва стане одним із небагатьох центрів підтримки і розвитку цієї справи та зможе відродити давні, призабуті традиції й обряди нашого народу.
