На Рівненщині триває тиха земельна війна
Тиха земельна війна, або бізнес по-українськи. Більше тисячі теперішніх та колишніх працівників державного підприємства "Мирогощанський державний іподром" намагаються відсудити свої земельні паї. Нагадаємо, що конфлікт виник у зв’язку з реформуванням "Мирогощанського державного іподрому" у філію "Конярство України" та розпаюванням земель. Відтак, незважаючи на звернення Рівненської обласної ради, протести зі сторони селян столичні бізнесмени вперто продовжують свої дії спрямовані на те, щоб землі колишнього Миргощанського радгоспу ( а це тисячі гектарів) перейшли до приватного власника.
Три з половиною тисяч гектарів можуть залишитись у приватних руках у зв’язку з реформуванням "Мирогощанського державного іподрому" у філію державного підприємства "Конярство України", навіть попри той факт, що частка коней тут нині становить всього 3 %, а робітники займаються вирощуванням сільськогосподарської продукції. Відтак директора, який пропрацював 40 років на підприємстві, звільнили і призначили нового, київського. Такі нині, у зв’язку з реорганізацією та приватизацією, дорогоцінні земельні гектари можуть опинитися у руках заїжджих осіб. Селяни стали горою за свою власність, проте новий директор намагається в усілякий спосіб добитися свого. Рейдерські захоплення – це його методи досягнення цілей, - розповідають активісти.
Віталій Касянчук, голова правління ГО "Селянська спілка "На рідній землі":
- Буквально в п’ятницю він приїхав до нас із молодиками спортивної статури. Їх було біля 15 чоловік, вони зайшли в контору, ми ж викликали працівників міліції. І це, мабуть, їх призупинило.
Новий директор тепер має печатку підприємства, тож такі рейдерські візити за своєю суттю законні і можливі, - розповідають правозахисники.
Ігор Пшеюк, представник ГО "Правозахист":
- Новопризначений директор, який не пройшов усі інстанції призначення. Зробив слідуючим чином: він дав у одну з газет рекламу про те, що печатка втрачена і на основі цього паперу він робить дублікат печатки. Свинар робить 15 доручень, робить своїх людей представниками іподрому і дає цим людям зайти на підприємство, реально вийшло, що вони не захвачували, вони там працюють.
В результаті підприємство має дві печатки, що вже згідно закону неможливо. Селяни свої ж права відстоюють у судових інстанціях. Процес затягується.
Ігор Пшеюк, представник ГО "Правозахист":
- І ми не можемо усі інстанції пройти швидко. Якби ми мали згоду Міністерства, то повірте, ми б мали розпайовку, а люди - акти на землю.
Селяни нині вимагають розпаювати землі і аж ніяк не зазіхають на саме підприємство, - розповідають активісти. Проте, схоже, в нашому суспільстві стати законним господарем свого ж клаптика складно. Відтак, два роки на свою землю із тисячі працівників чекало 500 пенсіонерів. Тепер їх залишилось 400. Люди помирають так і не дочекавшись свого.
