У Рівному вшанували пам'ять В’ячеслава Чорновола
Відомому громадському та політичному діячеві, борцю за незалежність України В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 75 років. У Рівному пам'ять націоналіста вшанували квітами біля іменної дошки цього героя України.
"Часи змінюються, інколи залишаєшся майже один. У мене таке було. Але все одно вірю, що чиню правильно. Не будемо говорити високі слова про ідею,
відповідальність тощо. Ти вирішив, що так, а не інакше потрібно діяти. Віриш у свою дорогу? Іди й не звертай!..."
Коли у В’ячеслава Чорновола спитали чи жалкує він про 15 років ув’язнень та поневірянь, той відповів, що ні. В’язниця стала його катом і водночас гартувальником духу, адже життя готувало ще багато випробувань.
В’ячеслав Чорновіл, громадсько-політичний діяч:
- Кинули мене у незвичайну камеру. Мене кинули в камеру смертників. Вона вся була обкута залізом, вікна не було. Холодно, сиро, дихати нічим. І я думав, що це нормальні умови і в таких буду перебувати.
Ярослав Кендзьор:
- Всі кажуть інколи банальні речі. Ну навіщо йому було впрягатися і боротися з цією страшною машиною, яка диктувала умови світові і враз невеличка горстка людей на чолі з Чорноволом протиставила себе більшовицькій машині. Вона стерти могла його в порошок і всіх нас. І він завжди казав, що комусь треба це робити.
Його харизму порівнювали із характером відомого індійського революціонера Ганді. В’ячеслав Чорновіл належав до надзвичайно багатогранного й талановитого покоління шістдесятників. Він разом зі своїми побратимами зробив це покоління непокірних символом пробудження, прагнення України до волі.
В’ячеслав Чорновіл, громадсько-політичний діяч:
- Порядок танками не наводиться. Ви знаєте, чим закінчуються такі порядки? Вони закінчуються концтаборами, диктатурами, нашими зігнутими головами. Ми їх підняли ці голови і гнути вже більше не будемо.
Він досі живий, він досі з нами, - розповідають рідні, друзі, знайомі. І дорога його не обірвалась тієї ночі, вона врослася в народ, який досі пам’ятає.
Валентина Чорновіл, сестра В’ячеслава Чорновола:
- На кладовищі я часто прибираю. І багато людей проходить повз, зупиняються і просто говорять і якби ці великі політики та й почули, що говорять ці люди, отам відбувається теж політика. Кажуть, що це наш президент. Коли приходимо на могили, бачимо записки там. Від цих записок мороз по шкірі іде. Люди звертаються. Наприклад, В’ячеславе Максимовичу, як вас сьогодні не вистачає. Якби ви були у Верховній Раді... В’ячеслава я відчуваю завжди живого.
Кисень української незалежності, вартовий демократії – це все наш Чорновіл, - кажуть рідні. Уявіть собі, якби не страшна трагедія, що досі повисла знаком питання в повітрі у просторі нашої держави, йому було б 75. І можливо, доля України могла скластися зовсім за іншим сценарієм.
