У навчальних закладах Рівного пройшли уроки толерантності приурочені до Всесвітнього дня інваліда
"Скажи мені слово, - і я посміхнусь. Подай мені руку, - і я піднімусь", - під таким гаслом у загальноосвітніх навчальних закладах Рівного пройшли уроки толерантності приурочені до Всесвітнього дня інваліда та Міжнародного дня прав людини.
Пані Тетяна 15 років пропрацювала у школі. Вона ще пам’ятає блиск дитячих очей, їх жагу до знань, переживання, першу закоханість. Тепер цього всього не бачить, але каже, що відчуває навіть гостріше ніж колись. І додає, подібні уроки толерантності зближують дітей та людей з інвалідністю.
Тетяна Войтович, голова Рівненської обласної благодійної організації пенсіонерів та інвалідів "Обличчям до істини":
- Наше суспільство непогане, воно просто не підготовлене до того як сприймати інвалідів на вулиці, на підприємствах, різних інфраструктурах. Люди просто не знають як поводитися з інвалідами, а коли ми будемо починати цю роботу змалку, з школи, то в подальшому цим дітям не буде це в диковинку.
Школярів із таким на перший погляд складним шрифтом Брайля для незрячих, познайомив вчитель з історії Роман Данкевич. Свій зір він почав втрачати у першому класі. Хоча очі не бачать, проте руки не опускаються. Світ Роман й надалі продовжує пізнавати та відкривати іншим.
Роман Данкевич, вчитель історії:
- Це Брайлівська дошка в яку закладається папір, закривається, фіксується. Це грифель, свого роду ручка, якою пишеться. Тут ви бачите ряд клітинок, в кожній клітинці пишеться кожна буква. Ось, наприклад, якщо писати. Потім папір забирається, читається. Бачите, тут з’явилось випуклине. Тут написано, школа "Надія".
Книги з таким шрифтом випускаються здебільшого у столиці. За іронією долі, як свідчить статистика, люди з вадами зору читають набагато більше, аніж зрячі. Так, український читач у середньому прочитує 12 книжок на рік, а читач Центральної спеціалізованої бібліотеки для сліпих аж 50. Проте, згідно зі статистикою, минулого року було видано всього 8 книг шрифтом Брайля із запланованих 15.
Роман Данкевич, вчитель історії:
- Ці книги, вони випускаються в Києві, є спеціальна друкарня, яка цим займається. Все це робиться на спеціальному обладнанні. Вони є досить дорогими, тому що сам процес виготовлення такої книги є дуже тяжким.
Доглянута, успішна та неймовірно відкрита і життєрадісна, дворазова чемпіонка світу з танців на візках Наталя Колесова доводить учням, що інвалідність – це зовсім не перепона для нових звершень. Нині вона успішна танцівниця, майстриня суконь та дбайлива мама. Переконує, що фізичні вади не позбавляють людину сенсу життя та мотивацій до самореалізації. Такі люди не потребують співчуття, їм потрібне розуміння та підтримка суспільства
Наталія Колесова, чемпіонка світу з танців на візках:
- Інвалідність накладає такий штамп, що ці люди, раз вони обмежені у фізичних можливостях, значить вони обмежені розумово, інтелектуально, а насправді – це дуже хороші люди, дуже талановиті, дуже розумні і дуже вольові. Просто їм треба допомогти подолати ці фізичні обмеження. Подолати і все.
Вони не такі як ми, вони кращі за нас, такі висновки після відкритого уроку зробили школярі.
Анна Кухарук, учениця школи "Центр Надії":
- На мою думку, люди не дуже толерантно ставляться до них, вони трішки їх гноблять. А вони такі ж люди як ми, можливо навіть і кращі, бо в них більше добра, ніж в таких як ми.
Урок толерантності подолав усі кордони та бар’єри. Людям з особливими потребами вдалося достукатись до дитячого серця і переконати: ми рівні і потребуємо взаємодопомоги та розуміння.
